"Єпископа Григорія Хомишина можна вважати першим і, мабуть, єдиним євроінтегратором в УГКЦ у першій половині ХХ ст.
На Різдво, 7 січня 1939 р., багато українців Станиславова зібралося в катедрі на архієрейську Службу Божу, яку відправляв єпископ Григорій Хомишин. Він тоді сказав таке: «Я мав передучора видіння і знаю, що цей рік почне серію трагічних літ у нашій історії. Восени прийдуть до нас большевики. Багато з наших людей піде тинятися по далеких просторах страшної совєтської держави, хоч цим разом лихо не буде ще загальне — це буде тільки малий вступ до майбутнього лихоліття».
1941 р. Г. Хомишин мав друге віще видіння: «... Рік 1941-й буде всупереч загальним сподіванням важким німецьким п’ястуком, майбутнім роком розстрілів нашого активного елементу, а потім довгими кровавими роками жорстокого большевицького насилля».
Пізніше єпископ Хомишин мав третє, останнє видіння: «Події із другим приходом большевиків будуть дуже тяжким лихоліттям. Тисячі будуть спасати себе втечею, але далеко більше буде тих, що згинуть від большевицьких куль, і тих, що їх запроторять на північ, а головно, в Азію, де тисячі з них помруть у жахливих умовах, не буде примирення з Богом. — Сказав, що і сам стане жертвою лихоліття й згине у тюрмі, але не тут, в Станиславові, а деінде. — Але ви мусите жити, багатьом із вас час не перейде в лихоліття, бо вам багато ще треба зробити. і, може, згадаєте мене на волі, бо і я ніколи не занедбав молитися за Україну, за наш нарід, за його волю...». Все так і сталося...
А минулого літа зусиллями інституту «UKRAINICUM» (директор — габ. д-р історії, наздв. проф. Володимир Осадчий) при Люблінському католицькому університеті (Польща) та Клубу католицької інтелігенції Любліна побачила світ унікальна книжка — нікому досі не відомий, науково опрацьований 500-сторінковий манускрипт блаж. свмч. Григорія Хомишина «Два Царства», що дивом зберігся під самим носом КГБ. З книжки перед нами постає потужний мислитель і великий українець поза часом, про якого, на жаль, нині мало хто знає, а якщо й знає, то здебільшого не без нашарування політичних стереотипів.
Тому сьогодні «Галичина» пропонує своїм читачам розмову про «Два Царства» Григорія Хомишина і саму постать цього великого церковного діяча з одним із редакторів-упорядників цієї книжки — івано-франківським католицьким журналістом о. Ігорем Пелехатим.
- Насамперед, о. Ігоре, прошу розповісти детективну історію про те, як вдалося зберегти рукопис єпископа Хомишина.
— Цей рукопис бл. п. владиці Софронові Дмитерку ЧСВВ (1917-2008), єпископу-ординарію івано-Франківському, передали сестри-служебниці, які в 1930-1940-х роках прислуговували в єпископській резиденції в Станиславові, були свідками як ув’язнення владики Хомишина, так і конфіскації органами держбезпеки майна та архіву єпископа, частину якого, очевидно, як непотріб (зокрема рукописи) палили у дворі резиденції. Власне, предмет публікації — обпалений рукопис — монахині вихопили з вогню, заховали, а наприкінці 80-х рр. він потрапив до рук владики Софрона Дмитерка ЧСВВ. Під кінець життя єпископ Дмитерко довірив цей документ для дослідження і впорядкування своєму вірному приятелеві о. Доротею-Дмитру Шимчію ЧСВВ.
Це об’ємний за розміром і обсягом фоліянт, обгорнутий двома цупкими палітурками темно-коричневого кольору і стягнутий двома чорними полотняними шнурами. Краї палітурки і самого рукопису пошкоджені вогнем. Текст написаний авторучкою, чорнилом синього кольору на аркушах цупкого, злегка пожовклого від часу і термічного впливу паперу. Розмір аркуша — 340х210 мм, текст займає 2/3 площі аркуша. Третина площі ліворуч чиста від записів і призначена для авторських уточнень або виправлень в основному тексті. Рукопис починається з 55-ї і закінчується на 508-й сторінці. Сторінки від 1-ї до 54-ї не збереглися, згорівши, очевидно, у вогні.
- Чому стільки років минуло, аж поки справа дійшла до видання рукопису єпископа Хомишина?
— Отець Доротей Шимчій, який, до речі, в середині вересня зустрів свій 101-й рік народження(!), вже більш як 25 років є моїм духівником. Власне, він і познайомив мене з цим унікальним документом та запропонував його фахово опрацювати.
Упродовж кількох років манускрипт було ретельно розшифровано, зроблено відповідний науковий апарат і згідно із заповітом блаж. Григорія Хомишина підготовлено до друку та випущено у світ, зі збереженням мови й стилістики оригіналу.
- «Два Царства» видано в Любліні. Вступне слово до книжки написав римо-католицький єпископ Мар’ян Бучек і одну частину передмови польською мовою — професор Люблінського католицького університету Володимир Осадчий. Чому так вийшло, що у виданні саме цієї книжки вагому участь, у т. ч. фінансову, взяла польська сторона? Чи буде книжка у вільному продажу?
— інститут «UKRAINICUM» при Люблінському католицькому університеті, окрім наукових досліджень, спеціалізується також на виданні забутої богословської спадщини видатних духовних постатей Галицької України першої половини ХХ ст. Зусиллями цієї поважної інституції вже видано окремими томами теологічні праці римо-католицького архієпископа Львова святого Юзефа Більчевського, Львівського вірмено-католицького архієпископа Йосифа Теодоровича (до речі, уродженця с. Живачева на Тлумаччині), і ось тепер — «Два Царства» блаженного священномученика Григорія Хомишина. На прохання «UKRAINICUM» вступне слово-благословення до книжки написав католицький єпископ Мар’ян Бучек, емерит Харківсько-Запорізької римо-католицької єпархії.
- А тепер торкнімося самої постаті єпископа Григорія Хомишина. На нього наліплено багато ярликів (причому завдяки не лише зусиллям совєтської пропаганди), мовляв, консерватор і латинізатор Церкви, угодовець і т. п. Навіть у патріотичних колах часом можна почути несхвальні слова на адресу Хомишина, який не поділяв радикального націоналізму, але саме він запровадив документообіг українською мовою в єпархії. і в той же час єпископа в народі називали Татуньом. Мабуть, це не випадковоѕ Отож якою вам бачиться після такої скрупульозної роботи над рукописом Хомишина «Два Царства» постать єпископа?
— Єпископ Григорій Хомишин мав справді любляче, повне милосердя серце, за що його, власне, ще за життя називали в народі Татуньом. Взоруючись на Пресвяте ісусове Серце і Непорочне Серце Преч. Діви Марії, він незбагненно поєднував у своїй душі розуміння вселенськості Христової Церкви і глибокий український патріотизм. Не було жодного моменту в житті Церкви і народу, який би не торкав його душі, і він завжди поспішав, щоб врятувати, допомогти, порадити.
Спадщина його душпастирської праці справді величезна. і почав він її в Станиславові з реформи та формації духовенства, відразу запровадивши обов’язкові щорічні реколекції. Він заснував духовну семінарію, яка дала Українській Греко-Католицькій Церкві цілу плеяду визначних священиків, троє з яких стали єпископами: Йосафат Коциловський, Миколай Чарнецький та іван Лятишевський.
Єпископ Григорій надавав батьківську моральну та матеріяльну підтримку для розвитку численних монаших чинів і згромаджень: оо. василіян і сс. василіянок, оо. редемптористів, оо. студитів, сестер служебниць, сестер мироносиць, сестер милосердя св. Вінкентія, сестер йосафаток. Його найпильнішим завданням стало створення численної мережі (понад 50) сирітських притулків і захоронок по всій єпархії, Учительського інституту, малої семінарії і бурси в Станиславові.
Владика Хомишин був апостолом місії не тільки в УГКЦ, а й в усій Католицькій Церкві. Він особисто провів 100 двотижневих парафіяльних місій, і ще 25 — на схилі своїх літ з допомогою священиків-помічників. Особливо ревно проповідував на Гуцульщині, відвідавши за час свого єпископства кожну парафію двічі та перетворивши цей край на оазу українства.
Єпископ Григорій був апостолом католицької преси і книжки, заснувавши і фінансуючи дуже популярні часописи «Нова Зоря» і «Правда», створивши понад 300 парафіяльних читалень «Скала», написавши кілька книг, сотні пастирських листів, послань і статей.
Глибоко усвідомлюючи одвічні загрози для України та її Церкви з північного сходу, станиславівський владика ще 100 років тому запровадив богослужбовий Григоріянський календар, але через лемент і погрози москвофілів й ура-патріотів змушений був скасувати цю реформу, і тому ми й досі не молимось єдиним серцем і устами з усією Католицькою Церквою, а залишаємось міцно прив’язаними календарною пуповиною до «русского міра».
Від моменту вступу на єпископський престол блаж. Григорій офіційно запровадив у своїй єпархії документообіг українською мовою, скасувавши язичіє, що стало початком і запорукою зникнення москвофільства на Станиславівщині. Владика мріяв про незалежну Україну, радо вітав проголошення ЗУНР у листопаді 1918 р. та самостійної Української держави в червні 1941-го, любив рідну мову, підтримував національну культуру, мистецтво і звичаї. Але він як Христовий священик і єпископ не сприймав, відкидав та відкрито осуджував радикальний націоналізм і терористичні акти, твердячи, що цей шлях богопротивний і може довести український народ до деградації і самознищення.
Єпископ Хомишин мав особливий дар від Бога: випереджати свій час на кілька десятиліть. Майже всі його починання та реформи в єпархії були новаторськими: і формація духовенства та монашества, і розвиток освіти, і парафіяльні місії, і харитативна діяльність, і новий календар, і розвиток преси й видавництв, і українізація духовно-релігійного життя, і проект побудови Української держави на засадах християнсько-католицької релігії.
З огляду на сказане вище його, без сумніву, можна вважати першим і, мабуть, єдиним євроінтегратором в УГКЦ у першій пол. ХХ ст. Але ось парадокс: владику Григорія вважали і досі вважають заскорузлим консерватором та послідовним латинізатором УГКЦ.
Для створення такого негативного стереотипу особливо старалися царська охранка та її сателіти москвофіли за часів Австро-Угорщини, а у 20-30-х рр., за часів Польщі, — т. зв. «чорна рада» львівських богословів на чолі з апостатом Гавриїлом Костельником. До цього процесу були також втягнуті певні кола Апостольської столиці в Римі.
Але найбільше чорної фарби для блаж. Григорія приготувала радянська пропагандистська машина, знищуючи плоди його пастирсько-катехитичної діяльності та навіть засекретивши місце поховання його стражденного тіла, боячись, щоб не створився культ вшанування його св. мощів. Однак зерна, засіяні преосв. Хомишиним, все одно рясно проростали стараннями його учнів — священиків і єпископів, які вийшли на волю зі сталінських таборів і продовжували діяльність Греко-Католицької Церкви в катакомбах.
З великою прикрістю мусимо ствердити, що й тепер в українському суспільстві, та й у сучасній офіційній УГКЦ також, до постаті і діяльності єпископа Григорія Хомишина й надалі спостерігається, м’яко кажучи, упереджене ставлення. і це й не дивно, адже блаж. Григорій був і залишається одним із чільних і найпослідовніших апологетів, визнавців та оборонців Унійної Церкви, яка впродовж кількох століть, починаючи від собору в Бересті 1596 р., стала духовною опорою та просвітителькою українського та білоруського народів.
- У книжці «Два Царства» є багато інформації про ідеологічні розходження Григорія Хомишина з митрополитом Андреєм Шептицьким, про що донині воліють широко не говорити. На яких питаннях не сходилися ці великі церковні мужі?
— Цей манускрипт — дуже цінний документ до історії УГКЦ
ХХ ст., адже написаний єпископом, який понад 40 років очолював Станиславівську єпархію і мав свою сформовану позицію та погляди на непрості процеси, які відбувалися як на рівні ієрархії та духовенства, так і в багатовимірному середовищі УГКЦ. Знайдений і чудово збережений текст рукопису — це підсумковий твір життя і діяльности блаж. Григорія. Він є синтезом пастирського богослов’я, аналізом релігійно-церковного і суспільно-політичного життя Галичини з 1918-го по 1943 рр. і прогнозом розвитку Церкви у майбутньому. Особливо цінними є погляди єпископа Хомишина на реформу освіти духовенства, зокрема, запровадження целібату в УГКЦ, на розвиток і стан Церкви в Галичині загалом і монаших чинів та згромаджень зокрема, на колізії відносин між УГКЦ і РКЦ тощо. Рукопис містить дуже багато фактів і подій, які були відомі тільки блаж. Григорію або дуже вузькому колу осіб і тому становлять особливо велику цінність для доповнення історії Церкви зазначеного періоду. Червоною ниткою через усю книжку проходить дискусія єпископа Хомишина з митрополитом Шептицьким, посеїстичну східну зорієнтованість якого блаж. Григорій вважав небезпечною для УГКЦ як на момент написання рукопису, так і в майбутньому. Нарешті, книжка є немовби лебединою піснею єпископа Хомишина і його духовним тестаментом для майбутніх поколінь — зберегти унійну спадщину Греко-Католицької Церкви.
Підсумовуючи зміст книжки «Два Царства», можна з певністю ствердити, що єпископ Хомишин і митрополит Шептицький перебували на діаметрально протилежних духовно-світоглядних полюсах. Владика Григорій був виразним прихильником і промотором віровизнавчої європейсько-католицької інтеграції України, а митрополит Андрей — натхненником візантійсько-московської орієнтації Греко-Католицької Церкви шляхом повного обрядово-літургійного уподібнення з РПЦ.
- Як не дивно, історія появи та розповсюдження книжки «Два Царства» перетворюється на справжній детективний сюжет. Наскільки стало відомо редакції «Галичини», вас за участь у редагуванні цієї історичної праці відкликано з посади директора і головного редактора часопису і видавництва «Нова Зоря» та ще й розпочато слідчий церковний процес...
— Власне, ми живемо у дивовижну епоху, до характеристики якої можна застосувати хіба що слова знаменитого Дж. Орвела: «В часи загальної брехні казати правду — це екстремізм»ѕ ієрархія УГКЦ замість того, щоб ретельно простудіювати безцінний історичний документ, осмислити проаналізований блаженним Григорієм непростий період нашої минувшини, аби не повторювати фатальних помилок у майбутньому, вдається до середньовічних методів заборон і вилучення книг та покарання причетних до їх видання. Ще більш дивовижно, що забороняють книжку блаженного священномученика, який, власне, загинув після тривалих тортур у застінках Лук’янівської тюрми в Києві за свою католицьку віру та світоглядні переконання, так глибоко та проникливо описані в книжці «Два Царства». і вже зовсім неймовірно, що до методів інквізиції вдається архієрей, який є спадкоємцем унікальної півстолітньої духовної спадщини єпископа Хомишинаѕ
Що ж до моєї особи, то я безмежно вдячний Богові, що вибрав саме мене для опрацювання книжки «Два Царства» та її оприлюднення, чого так бажав станиславівський єпископ Григорій Хомишин. Редагуючи 26 літ «Нову Зорю», яку, до речі, 90 років тому заснував владика Григорій Хомишин, я можу радісно ствердити, що жодного разу не відступив від його ідеї збереження і примноження багатющої молитовно-обрядової спадщини нашої Унійної Церкви та побудови Української держави на християнсько-католицьких засадах. Як вчинять зі мною далі, не знаю, але сподіваюся на Божу справедливість, заступництво блаженного Григорія та підтримку читачів.
- Попри всі колізії, завдяки яким книжка «Два Царства» перетворюється на справжній бестселер, чи маєте намір і далі продовжувати популяризацію спадщини єпископа Хомишина?
— Без найменшого сумніву і з іще більшим натхненням. Щиро сподіваюся та переконаний, що публікація рукописної книжки блаж. свмч. Григорія Хомишина стане вагомим кроком на шляху видання повного зібрання пастирських листів, послань, брошур і книжок цього великого єпископа Унійної Греко-Католицької Церкви ХХ ст. на основі неупередженого й об’єктивного наукового підходу до вивчення його життя й діяльности та фахової публікації його багатющої спадщини.
Водночас можу з повним переконанням ствердити, що видання книжки «Два Царства» значно доповнить і розширить нашу доволі часто тенденційно трактовану (як світськими, так і релігійними дослідниками) церковну історію згаданого періоду і, віриться, застереже від стереотипних висновків та помилкових або передчасних оцінок у майбутньому."
Джерело: http://www.galychyna.if.ua/
Прочитай статтю на подібну тему: Історична правда на межі суду.
Сайт про бл. Грирорія Хомишина: http://homyshyn.te.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар